Ми розмовляємо в затишному будиночку майстра — тут панує затишок і спокій. В домі практично всі дерев’яні вироби зроблені його руками. “Не той вже матеріал, що колись був, перевелося добре дерево у наших лісах. Ця хата — нова, а раніше перед нею стояла більш давня батьківська оселя. Ось там вікна з дерева були! Більше 70 років прослужили. А ці, в новому домі, я за двадцять з лишком літ вже вдруге змушений був замінити”, — зізнається Павло Максимович.
Павло Конончук мешкає наприкінці вулиці Воля. Навіть на схилі літ він не сидить склавши руки. Інший на його місці просто лежав би на дивані та дивився телевізор, перебивався пенсією. А цей чоловік працює із світанку і до вечора. Адже з дружиною Валентиною Михайлівною ще тримають корову та чимале присадибне господарство. Зізнається, за життя освоїв багато професій. Хоч за фахом він водій-механік, проте досконало знає столярну справу, вміє робити дубові бочки та дахи будинків. Його тато теж був майстром на всі руки. Мабуть, від нього й передалися здібності синові.
— Батько усе вмів — і чоботи шив, і столяром був, — говорить Павло Максимович. — А діжки і бочки які робив! На всю волинську округу вони славилися. У нього було шість братів, наймолодший з них Яків виїхав до Америки. Там він відзначився тим, що побудував православний храм. Але не судилося йому дожити до сивої старості, ще замолоду його убило струмом, коли ремонтував на опорі електролінію.
Павло Максимович переводить подих, веде далі свою розповідь. В руках у нього багато фотокарток новозбудованих храмів.
— Ось церква Святого Вознесіння Господнього селища Любешів. Належить вона до Київського Патріархату, — з гордістю каже Петро Конончук, розповідаючи про святині, на яких виблискують власноруч зроблені ним куполи. — А ось другий храм, який ми теж в Любешові робили. Цей належить до московської парафії.
— А хто з вами з Каменя-Каширського ще верхи для церков робив? — випитую у майстра.
— Багато хлопців. З-поміж них є віруючі, які відвідують протестантські церкви. Зокрема, Володимир Цимерман, Микола Маковецький, Петро Струк. Крім них зі мною працювали Микола Струналь, Павло Лукашик та Микола Бегаль — вони православного віросповідання.
— Окремі настоятелі храмів Московського патріархату дуже ортодоксальні. А як вони ставилися до того, що їхні церкви будують прихожани інших конфесій?
— Знаєте, у цьому плані у них не виникало ніяких заперечень. Для батюшок було головним, щоб ми свою роботу добре зробили та всі їхні зауваження враховували, церковних канонів не порушували. Приміром, настоятель церкви села Оленине відразу визначився з формою куполів для храму, сказав: “Хочу такі, як в Стобихівці.” А вони виконані в давно-руському стилі, а не в московському.
— У кого навчалися робити куполи для храмів?
— У кожного своя дорога, як до Бога, так і до ремесла. Починав я свій трудовий шлях, працюючи на деревообробному заводі у Камені-Каширському. Згодом ремонтував бочки, у яких засолювали овочі в цеху заготівельної контори. Вона раніше діяла на “гірці”, де зараз дитяча школа мистецтв. Відслуживши в радянській армії, майже 30 років я пропрацював шофером. Спочатку розвозив пошту, потім працював у автоколоні, водив рейсовий автобус, а на пенсію вийшов із пожежної частини, де теж водієм пожежного авто працював. Саме тоді і взявся за цю богоугодну справу, став підзаробляти, майструючи покрівлі та куполи для церков. Адже несли чергування ми позмінно, через три доби. Тобто добу на посту, а потім три відпочивали. Тож у вільний час не будеш без діла сидіти. Я ще раніше цікавився столярною справою. З роками навчився розуміти та відчувати дерево.
На першій церкві дах з куполами відновили ми з хлопцями у Видерті. Тоді було непросто для такої справи знайти спеціалістів. Робота ця дуже делікатна, потребує чимало зусиль та багато часу. Адже все робиться на чималій висоті, вручну.
Якось мій товариш Леонід Кадіра розповів, що священик з цього села шукає бригаду, яка зможе зробити покрівлю для місцевої Різдво-Богородичної церкви. Храм древній, пам’ятка архітектури, його дах практично спорохнявів, потребував заміни.
Дерев’яні конструкції ми відтворили за проектом старих. Але коли приступили робити самого купола, то все не виходило його покрити бляхою. В який бік її не повернеш — ну ніяк не виходить. От і кажу хлопцям, які зі мною тоді працювали: “Поїду в Камінь, подивлюся, як Свято-Іллінський храм майстри криють”. Правда, в них не розпитував, став з вулиці дивитися, як вони роблять. І таки від них чогось навчився. Коли, повернувся у Видерту, спробував працювати за їхнім методом. Не повірите, бляха легко погнулася! Добре вийшло. Головне, що людям сподобалося.
І стали до нашої бригади, з якою я працював, звертатися з проханням змайструвати куполи на церкву мешканці багатьох сусідніх сіл. Приміром, далі нас запросили робити куполи на храмах сіл Борки, Залаззя, Седлище Любешівського району, Колодяжне, що під Ковелем. Крили ми також і Свято-Миколаївську церкву в Камені-Каширському та молитовний будинок у селі Черче.
— Чи знаєте лік храмам, на яких нині виблискують бані, зроблені вашими руками?
— Загалом за своє життя я робив куполи та покрівлю на двадцяти чотирьох храмах. Правда, почав я робити і двадцять п’ятий, мене запросили виготовити куполки для церковної огорожі храму села Видричі. На жаль, завершити його я вже не зміг, бо здоров’я погіршилося. Раніше ніколи не стомлювався, яку б роботу не робив, а тепер спати лягаю здоровим, а просинаюсь слабким, спина болить поки не розімнусь.
— Встановлення церковних куполів — це трудомісткий і складний процес, адже будівник працює на чималій висоті. Чи траплялися якісь неприємні випадки у вашій історії під час монтажу самих куполів?
— Ніколи. Просто треба берегтися — і все буде нормально.
— Я розумію, ви людина набожна. До храму якої конфесії ходите?
— Я багато читав про релігії світу. Для мене Бог один і немає різниці, яку віру сповідувати чи в якому храмі молитися. Головне — жити чесно.
— Сьогодні в Україні дуже багато говорять про потребу об’єднання православних церков. Як ви ставитесь до цієї ідеї?
— Я патріот, небайдужий до майбутнього України. Переконаний, в кожній державі повинна бути своя православна церква.
— Знаю, що у вас двоє синів. Хтось із них перейняв батьківське діло.
— Онук Богдан. Він здібний майстер, за все діло береться.
